Катя любила ранки, коли можна було спокійно заглянути в рюкзак і перекласти туди нову флешку, блокнот із пальмовими малюнками й маленький мікрофон. У гуртку «Майстри ідей» діти вчилися знімати прості ролики, конструювати пристрої з підручних матеріалів і пробувати писати перші рядки коду для своїх проєктів. Цього року Катя з Мишком готували короткий фільм про те, як маленькі ідеї роблять світ яскравішим. У їхньому ролику були кадри з майстерні, сцени з бабусиними нитками й інтерв’ю з людьми, що вміють ділитися теплом.
За день до виставки батьки поїхали з Катею до бабусі в сусіднє місто. Дорога пахла осіннім листям і пиріжками, а в телефоні Катя звично перевіряла чат гуртка. Там завжди було гамірно: Олексій надсилав веселі стікери, Софійка писала списки потрібних гвинтиків, а хтось викладав чернетки відео. Та цього разу стрічка чату відкрила дивні речі.
У групі з’явилися фотографії й відео, яких ніхто з них не пам’ятав робив. Хтось виклав кадри їхньої майстерні, фрагменти інтерв’ю з бабусею та підписав: «Погляньте, класно можна взяти для виставки». Були ще посилання на незнайомі сайти й повідомлення від акаунтів з дивними іменами. Хтось начебто редагував файли, хоча ніхто в гуртку не згадував про це.
Катя відчула, як у долонях з’явилася холодна волога. Ролик мав бути показаний уже наступного тижня, а її робота могла опинитися у руках чужих людей або — найгірше — бути використаною без дозволу. Вона подивилася на Мишка, що сидів поруч і уважно слухав бабусю, яка згадувала, як колись плела візерунки з кольорових ниток: «Мишку, у чаті щось не так», — прошептала Катя.
Мишко підсунув до себе планшет і почав уважно перегортати повідомлення. «Є акаунти, яких ми не знаємо,— сказав він.— І кілька файлів позначено як оновлені. Може, хтось зовні мав доступ». Вони вирішили не робити поспішних висновків і перш за все повідомити дорослих. Катя подзвонила пані Олі, вчительці гуртка.
Пані Оля почула голос дівчинки й відразу заспокоїла: «Дякую, що зателефонувала, Катю. Ми розберемося. Головне — нічого не видаляти з чату й не видаляти копій, доки технічна служба не погляне». Голос пані Олі був тихий і впевнений. Катя відчула полегшення: зрозуміла, що не мусить сама вирішувати складну справу.
Наступним кроком стала зустріч дорослих: пані Оля домовилася з паном Сергієм, який відповідав у школі за комп’ютери. Він пообіцяв перевірити, хто заходив у групу, упізнати підозрілі підключення і допомогти відновити резервні копії файлів. Тим часом Катя й Мишко самі перевірили, хто з друзів бачив ці повідомлення і чи не змінилися налаштування групи. Мишко записував у блокнотик усі дивні імена акаунтів і часи входу.
Пан Сергій справді приїхав до школи на вихідні. Він показав дітям, як перевіряти настройки приватності, порадив зробити нові,
