Був теплий весняний ранок. Мама-Заєчка взяла трьох своїх зайченят — Пуха, Стрибка й Нюсю — і повела на прогулянку на сонячну галявину. Повітря пахло свіжою травою і квітами, а вітрець ніжно гойдав ромашки. Зайченята бігали одне за одним, підстрибували, намагалися спіймати метеликів і голосно сміялися, коли їхні вушка хиталися на вітрі.
Вони ховалися за великими каменями, каталися по м’якій траві й уважно розглядали кожну квіточку. Мама-Заєчка сиділа поруч і лагідно гладила їх лапкою, іноді підказуючи, куди краще не заходити — до колючих кущів або далеко за лісову стежку. Уся родина відчувала сонячне тепло і радість бути разом.
За невисоким пагорбом чулося дзюрчання струмка. Він блищав на сонці й тихо біг серед трав. Пух першим підійшов до берега й примружив очі: на другому боці сиділа маленька жовта грудочка — каченя — і дивилося навколо, ніби загубилося.
— Дивіться! — вигукнув Пух. Зайченята притихли й опустили носики до землі, щоб краще побачити. Каченя стояло на самісінькому краю й боялося ступити на камінці. Вода посередині була трохи глибшою, а камінці були слизько вкриті мохом.
Далеко по струмку мама-качка пливла й кликала своє дитинча тихим клекотом. Вона крутилася по воді й виглядала схвильовано, але каченя не наважувалося перейти через мокрі камінці.
— Ми можемо допомогти, — прошепотів Стрибок. Мама-Заєчка порадила: — Будьте обережні. Подумайте, як краще вчинити, і тримайтеся разом.
Спершу вони вирішили зробити місток із листочків осоки. Стрибок зібрав кілька довгих листків, Нюся акуратно їх укладала, а Пух підштовхнув найбільший листочок. Вони поклали настил із листя, але коли каченя стало на нього, листок трохи прогнувся й ковзнув у воду.
Каченя злегка похлюпалося й притислося до камінця. Мама-качка клекотіла ще голосніше, і зайченята зрозуміли: одного листя замало. Потрібен був міцніший спосіб.
Пух уважно оглянув берег і помітив кілька великих, плоских камінців недалеко від води. Він запитав у Мами-Заєчки: — Мамо, чи можна поставити їх у ряд, щоб через них було легше перестрибнути?
Мама-Заєчка погодилася, але попередила: — Ми робитимемо все дуже обережно й по черзі. Ніхто не має бігти по слизькому каменю.
Зайченята почали підсува́ти камінці лапками. Стрибок підсунув один камінець, Пух допомагав другому, а Нюся підкладала під них траву, щоб вони краще лежали. Мама-Заєчка стежила, щоб камінці були стійкі й не хиталися.
Коли камінці утворили міцний місточок, Пух підійшов до каченяти й ніжно промовив: — Не бійся. Ми триматимемо тебе з обох боків. Я візьму тебе за пухнасте крильце, а Стрибок і Нюся підстрахують. Каченя трохи залоскотало дзьобиком і довірливо притислося до Пуха.
Вони зробили перший маленький стрибок на найближчий камінь. Усі затамували подих, а потім тихо плескали лапками, коли зрозуміли, що каченя втрималося. Другий стрибок був уже легший, і Нюся тихенько засміялася. Каченя стояло на середньому камені, трохи злякане, але вже ближче до мами.
Останній крок зробили всі разом. Мама-Заєчка злегка підштовхнула шию каченяти, Пух міцніше тримав крильце, і нарешті каченя перестрибнуло на останній берег. Воно затремтіло, потім заквакало від радості й побігло прямо до мами. Мама-качка обережно обійняла його крилом і ніжно почухала по голівці.
— Дякую вам, маленькі друзі, — відповіла вона тихим клекотом. Зайченята посміхнулися й трохи похвалилися один перед одним: — Який же ми молодець! — Як добре, що ми були разом! — додала Нюся. Мама-Заєчка усміхнулася й погладила їх лапкою.
Повертаючись додому, вони йшли повільно, розповідаючи, хто який камінець підсунув і як кожен тримав маленьке каченя. Сонце вже схилялось, і довгі тіні малювали смуги на траві. У лапках Пуха з’явилася приємна втома, а в серці — тепло від доброї справи.
Коли Мама-Заєчка покликала їх до нірки, зайченята ще раз обернулися: мама-качка і її маленьке вже махали їм крилами. Додому вони йшли тихо, кілька разів підстрибнувши від радості й сміху.
Увечері, коли в небі засяяли перші зорі, Мама-Заєчка поклала Пуха, Стрибка й Нюсю в тепле гніздечко. Вони ще довго згадували про свій маленький місточок із камінців, про запах свіжої трави і про те, як приємно було допомогти. Засинаючи, зайченята відчували спокій: світ великий і добрий, і в ньому завжди знайдеться місце для друзів.
