Ранок на лузі був ласкавий і теплий. Сонце ніжно лягало на траву, у повітрі пахло медовими квітами, а жайворонки влаштували собі хоровод над кущами. Козеня Яринка скакала між квітами, сміялася й тягнулася до найяскравіших грон горобини. Мама йшла поволі, підбирала для обіду ніжні стеблинки, а тато розповідав веселі жарти, щоб дорога минула швидше. Сьогодні ввечері хотіли приготувати до вареників киску підливку з горобини — червоні ягоди так гарно блищали в сонці.
Яринка несла з собою маленьку коробочку з трави, ту, що сплели вечорами вдома. Вона вже трішки потріскала, але Яринка завжди берегла її особливо ретельно. Підійшовши до куща, козеня підскочило і простягло лапки за найсоковитішою гроною. Раптом мама вигукнула: «Яринко, подивись!» Коробочка розсипалася просто в її руках — стінки з трави розпалися, і кілька ягід покотилися по росі.
Яринка на мить застигла. Серденько її стиснулося від невеликого суму: вона так хотіла назбирати багато ягід, щоб потішити маму й тата. Тато обережно пригорнув її шпилистою долонею. «Не журись, — зашепотів він. — Ми знайдемо вихід і зробимо новий кошик». Мама лише посміхнулася й підняла кілька ягід, щоб донька знову відчула радість.
Без великого роздуму Яринка запропонувала: «Піду до струмка, тато, може, знайдемо щось, що можна сплести?» Вони пішли вниз лугом до тонесенького струмка, що дзюрчав між вербами. Під вербами лежали довгі тонкі прутики — гнучкі і слухняні на вигляд. Яринка швидко збирала їх у пучки, а тато старанно підрізав кінці. Сонячні плями стрибали по воді, і їхні руки працювали в ритмі струмка.
Повернувшись до кущів, вони почали плести простий міхур. Яринка щосили намагалася переплітати прутики, тато тримав основу, але незабаром міхур почав кришитися: прутики виявилися сухі й ламкі, кінці виривалися й розходилися. «Ой, знову не вийшло», — тихо промовила Яринка. Вони сиділи й дивилися на купку поламаних гілочок.
Поряд працював бобер Косар. Він підчищав коріння біля своєї хатки й уважно дивився на родину. Побачивши їхню біду, він піднявся й підійшов. «Потрібна поміч?» — запитав тихим голосом, що трохи нагадував шелест вербових листочків. Яринка швидко розповіла, як розсипалася коробочка і чому прутики ламаються.
Косар посміхнувся і показав лапою на воду: «Прутики стануть гнучкі, якщо їх змочити. Вони вберуть вологу і перестануть ламатися». Він опустив у струмок пучок прутиків і потримав їх у воді, поки ті не стали темнішими й м’якішими. Яринка сама спробувала — вода була холодна, але прутики справді стали ніжні й пружні.
Усі разом повернулися до плетіння. Тато тримав основу, мама підказувала, як краще переплітати ряди, а Яринка вплітала змочені прутики від низу до верху. Бобер навчав ніжно заправляти кінець за петлю, щоб нічого не розпустилося. Коли краї міхура були переплетені, мама дістала з кошика трав’яну мотузочку, що вони зав’язали ще вранці, і обережно зв’язала кінці. Кошик узяв форму — простий, але міцний і досить місткий.
У Яринки розквітнула радість, наче маленьке сонце в грудях. Вони повернулися до кущів горобини і почали збирати ягоди. Горобинові грона були такі червоні і блискучі, що здавалось, ніби на лузі зійшло невеличке сонце. Яринка наповнювала кошик, підганяла татові, сміялася й проспівувала тиху пісеньку про теплий луг. Мама й тато ділилися між собою жартами й обережно зривали найкращі грона, щоб Яринка могла їх покласти до кошика.
На дорозі додому вони помітили повільну постать — стара черепаха поважно йшла стежкою, грілася під сонцем і вдивлялася в небо. Яринка підбігла, простягла кошик і сказала лагідно: «Тітонько Черепахо, візьміть кілька ягід, будь ласка. Хочете сісти з нами?» Черепаха тихо привіталася, і вони влаштували невеликий пікнік просто біля стежки. Мама розклала хустку, тато розповідав смішні історії, а черепаха дякувала помахами лапки.
Коли вечір поволі опускався й сонце стало м’яким і златистим, сім’я йшла додому з повним кошиком і легким серцем. Яринка міцно тримала татову руку й дивилася на червоні горобинові грона, що світилися в останніх променях світла. Вона відчувала тепло не тільки від знайденого кошика, а й від того, що разом змогли ділитися, допомагати і радіти.
Вдома мама поклала ягоди в миску, тато повісив новий кошик на гачок у кухні, а Яринка вже зненавтіла до сну, слухаючи тихий шум лугу, що підспівував за вікном. Вона заснула з усмішкою, мріючи про нові прогулянки, про спів пташок і про те, як добре робити добрі справи разом.
