Ранок у вітальні був тихий і теплий. Оленка підійшла до диванчика й помітила книжки розкидані по всій кімнаті: одна лежала на підлозі, ще одна — на стільці, кілька ховалися під пледом, а одна стояла на підвіконні. Біля дитячого ліжечка теж лежала маленька книжечка, ніби трохи загублена.
Оленка взяла свій плетений кошичок — легкий і міцний. Вона пригорнула до себе плюшевого зайчика і шепнула: „Підімо збиратимемо!“ Зайчик мовчки вмостився в її рукці.
Спочатку Оленка нахилилася до підлоги й акуратно підняла книжку з м’якою обкладинкою. Потім підійшла до стільця й зачепила пальчиками сторінку, щоб не пом’яти. Під пледом щось тихенько шурхотіло — Оленка обережно підсунулам плед і оторвала ще одну книжку. На дитячому ліжечку лежала дуже маленька книжечка з квіточками на кутку — Оленка взяла її, дбайливо загорнула в долоні і поклала в кошичок. Коли дісталася до підвіконня, стрибнула на носочки, ніжно схопила книгу за край і обережно зсунула до себе.
Кошичок трохи попружився під вагою книжок. Оленка тримала його двома руками, ніби носила маленьке скарбничку зі словесними скарбами. Повернувшись до диванчика, вона помітила низьку полицю — саме там мав стояти її куточок казок.
Дівчинка взяла м’яку ганчірочку, змочила її трохи водою й протерла полицю. Вона поводила ганчіркою поволі, щоб дерево стало чистим і теплим на дотик. Поличка засяяла і ніби запросила книжки назад додому.
Оленка акуратно виставила книжки в ряд. Вона сортувала їх за висотою — від найменшої до найвищої — і ставила так, щоб були видні яскраві обкладинки. Книжки стояли одна біля одної, мов маленькі друзі, що посміхаються й чекають на читання.
Потім Оленка узяла шматочок картону і товстим олівцем великими буквами написала: «Казки». Вона приклеїла картонку поряд із полицею, щоб кожен знав, куди йти за тими словами і малюнками.
Мама заглянула до кімнати, побачила куточок і сіла біля Оленки на диванчик. „Хочеш почитати?“ — запитала вона. „Так,“ — відповіла дівчинка, простягнула руку до кошичка, притисла зайчика до себе і слухала.
Мама відкрила книжку, її голос був теплий і тихий. Оленка слухала кожне слово, закривши очі, і відчувала, як вітальня наповнюється теплом. Книжки стояли разом — і Оленка знала, що завтра вони знову будуть чекати на читання.
