Софійка сиділа на м’якому килимку й тримала свого білого пухнастого зайчика. Вона тихенько наспівувала, гладила його за вушком і влаштувала для нього невеличкий пікнік з плюшевими кубиками.
Раптом місця на колінах стало порожньо. Зайчика ніде не було. Софійка розгублено заглянула в долоні й прошепотіла: «Де ти, зайчику?»
«Мурчик!», — покликала вона. Сірий котик, який саме грівся на підвіконні, підвівся і тихо підійшов. Він обнюхав килимок, потер носиком об Софійчину руку і тихо замуркотів, ніби каже: «Пошукаємо разом». Мама почула й прийшла з кухні.
«Пошукаємо разом», — усміхнулась мама і взяла донечку за руку. Вони почали обережно перевіряти кімнату. Софійка підняла подушку на дивані — пусто. Вони заглянули під диван — там теж нічого. Мурчик прошмигнув поміж ніжок столу й зупинився біля корзини з білизною.
«Можливо, він у ящику з іграшками?» — запропонувала мама. Софійка відчинила ящик: машинки, кубики, лялька з заплетеним волоссям. Але зайчика там не було. Дівчинка трохи засмутилась і опустила голову на коліна.
Мама присіла поруч і ніжно обійняла Софійку. «Пошукаємо ще», — сказала вона. Софійка взяла маленький іграшковий ліхтарик і знову пішла шукати, освітлюючи темні куточки.
Мурчик знову почав поводити їх по кімнаті і привів до пральної корзини з чистою білизною. Він сів поруч і тихо нявкнув, дивлячись уперед. Софійка нахилилась і обережно заглянула всередину. Спочатку вона знайшла маленьку шкарпетку, потім рушничок, а під ним — щось знайоме і м’яке.
Дівчинка простягла руку і витягла білого зайчика. Він був трохи згорнутий у рушник, але цілий і пахнув теплою білизною. Софійка притисла його до щоки і засміялась: «Ось ти де, мій зайчику!» Вона поцілувала іграшку, а Мурчик потерся об її ногу на знак радості.
Мама пішла на кухню і принесла чашечку теплого молочка. Вони сіли всі разом: Софійка з зайчиком у кріслі, мама поруч, а Мурчик вмостився біля ніжки. Мама відкрила маленьку книжечку і тихо читала. Софійка притулилась до мами, слухала слова і відчувала тепло. Зайчик лежав у неї на колінах, котик тихо муркотів, і в кімнаті стало затишно.
Потім оченята Софійки повільно закрилися. Вона заснула з усмішкою, притиснувши до себе улюблену іграшку. Мурчик згорнувся калачиком поруч, а мама погладила донеччину голову і тихенько продовжувала читати. У хаті було тихо й тепло, і всі були раді, бо знайшли те, що шукали.
