У кімнаті на м’якому килимку сиділа Лялька Оленка. На килимку був малюнок місяця, і його світло теплим ковдрою лоскотало очі. Оленка дивилася на місяць і відчувала, як ніч ніжно обіймає її світло. М’який килимок шепотів їй у вуха: спокійно, тихо, добре. Вона любила ці миті, коли можна просто сидіти й мріяти. Сьогодні вона відчула, що місяць хоче поділитися своєю радістю з власною дружбою, тож вона тихенько запросила друзів на гру.
До неї підповзли зайчик Ластик та мишка Мірра з маленькими іграшками. 'Чи можемо ми погратися разом?' — запитали вони. 'Звісно', — відповіла Оленка. 'Ми будемо ділитися', — додала вона, усміхаючись, і в її очах заграла тепла зірочка.
Оленка взяла одну із улюблених іграшок — ляльку-зірочку з м’якого плюшу. 'Ось тобі, Мірро', — сказала вона, простягнувши зірочку Міррі. Мірра радісно взяла її в лапки. Ластик підскочив ближче: 'І мені хочеться погратися'.
Тоді Оленка запропонувала простий план: 'Ділимося по черзі'. Спочатку Мірра тримає зірочку, потім передає Ластику, потім я беру її знову. Всі згодилися. Вони тихенько по черзі передавали одну маленьку іграшку, розповідаючи казку кожному слову. Місяць на килимку наче дрижав від радості, а світло його ставало трошки ясніше.
Коли кожен мав свою хвилину зірочку, друзі сміялися, тішилися і розмовляли з нею: 'Як добре мати друга, з ким можна поділитися!' Оленка відчула теплий вогник у серці: ділитися приносить більше втіхи, ніж залишати все собі.
Після гри вона сказала всім: 'Потрібно ділитися іграшками'. Мірра кивнула: 'Так, друзі роблять світ теплішим'. Ластик підтвердив: 'Коли ми разом, кожен має радість'. І місяць на килимку сяяв ще ніжніше, неначе схвалює їх рішення.
З того вечора Оленка часто згадувала місяць на м’якому килимку та той урок: ділитися — це турбота серця. Так вони повчилися, що дружба росте там, де є щедрість. А ти, маленький слухачу, чи сьогодні поділишся своєю іграшкою з другом, як поділилася Оленка з Міррою і Ластиком?
