Було рано. На майданчику світило сонце. Пахло свіжою травою. Ведмедик Лісик підійшов до столика з зубними щітками. Він узяв щітку та трохи пасти. Наніс пасту на щітку, тихо сказав: «Ш-ш-ш, тепер чистимо.» Діти повторювали за ним, ледь розмовляючи в голос. Лісик чистив зуби повільно, наче вони співали разом.
Після гри Лісик відчув порожнечу в серці. Його улюблена іграшка — плюшевий ведмедик Пушок — зникла. Він обійшов майданчик: під гіркою, біля піску, за гойдалкою. «Де ти, друже?» прошепотів він. Тоді з'явився його друг — зайчик Вересик. «Не плач, — сказав Вересик. — Разом знайдемо.»
Вони рушили шукати. Вони обійшли гірку, піщаний майданчик та лавочку біля садка. Під лавкою щось муркотіло. «Може, там Пушок?» запитав Вересик. Лісик нахилився. Він підняв ковдру з піску — ні. Раптом з-під лавки вигнулася м'яка лапка. Це був Пушок. Він був трохи засміяний піском, але цілий. «Пушок!» — радісно вигукнули друзі. Вони обняли плюшевого ведмедика, сміялися й тішились.
Та дорога додому була не зовсім гладкою. Попереду лежала велика калюжа посеред стежки. Лісик зніяковів: мокрі лапи не дуже хотілося мити. Вересик підкинув довгу дощечку — маленький місток. «Ходімо по ньому,» — сказав він. Лісик першим переступив через місток. Вода охолоджувала лапи, але вони сміялися й крокували далі. Місточок тримав їх разом.
Нарешті вони повернулися до майданчика. Лісик знову взяв щітку і почав чистити зуби. «Ш-ш-ш,» — повторили вони разом.
І ось головна думка цієї казки проста: не треба плакати, коли щось не так. Потрібно зберегти спокій, знайти друга і разом шукати рішення. Вони відчули тепло в серці: дружба сильніша за будь-яку перешкоду. Пушок знову був із ними. І всі раділи: зуби чисті, друзі поруч, дім теплий."
