Пух прокинувся від того, що перші сонячні промінці торкнулися шибки. Він потягнув лапки — а пледика поруч не було. Маленьке серце трошки забилося швидше.
— Де мій пледик? — прошепотів Пух і стрибнув з ліжечка.
Він заглянув під подушку: там лежав його пухнастий зайчик-іграшка. Потім подивився під ліжко — темно, там тільки тінь. Пух підстрибнув до крісла й заглянув під нього. Пледа не було.
— Мамо, ти бачила пледик? — запитав Пух, і в його голосі з’явилась тривога.
Мама підійшла тихим кроком. Вона поклала лапку на його голову й усміхнулася.
— Зараз пошукаємо разом, — сказала вона лагідно. — Може, він у кухні.
Вони пішли в кухню. Пух заглянув під столик: там стояла мисочка з молоком і були розсипані кілька зернят. Він пострибав навколо стільців, зазирнув за стопки серветок. Мама перевірила полиці і шухляди.
— Можливо, пледик підсихає на кріслі біля вікна, — тихо сказала мама.
У коридорі їх зустрів дідусь. Він сидів у великому кріслі і спокійно перегортав газету. Дідусь підвів очі й лагідно усміхнувся.
— Шукаєте плед? — спитав він. — Я вчора поклав його тут, щоб він підсох після ранкової роси.
Пух підбіг до крісла. І ось — знайомі кольори, знайома м’якість. Плед лежав саме там, де сказав дідусь. Пух аж затремтів від радості.
— Мій пледик! — вигукнув він і міцно обійняв його. Плед пахнув домом і свіжою травою.
Мама підняла Пуха на коліна і показала, як акуратно складати плед. Вони складали краєчок до краєчка, згорнули теплий кутик і робили маленькі складочки. Пух старанно намагався, дивився, як мама ніжно підправляє його лапки. Дідусь тихенько плескав у долоні від радості.
— Гарно й акуратно, — промовила мама. — У нас справжній помічник.
Разом вони понесли плед до ліжечка. Пух забрався під нього, притиснув кутик до щічки й відчув теплоту, що розтікається по всьому тілу. Мама поцілувала його в лобик, дідусь погладив плед і ніжно натягнув ковдру.
Кімната стала тихою. Пух закрив очі й усміхнувся уві сні. Йому снилося, що плед ніжно обіймає його й веде через затишний дім. Легкий подих мами, тихе дихання дідуся — і Пух міцно заснув, знаючи, що плед завжди тут, а поруч — родина.
