Ранок був тихий і лагідний. Маленька Оля сиділа на килимку й гралася з м'яким кошеням Мурчиком. Котик муркотів, крутився біля її ніг і лягав на спину, коли Оля гладила його пухнастий живіт.
Оля підвелася й пішла до кухні за чашкою. Коли повернулася, глянула на свої маленькі капчики — а одного не було.
"Де капчик?" — прошептала вона. Мурчик підвів голову і тихо нявкнув, ніби чув її питання.
Оля взяла кошеня на руки. "Підімо шукати," сказала вона. Мурчик ніжно лизнув їй долоню і вперто попрямував уперед.
Першим вони зайшли під стіл. Там було темно й затишно. Оля заглянула під серветку і побачила маленьку іграшку-рукавичку. Капчика не було. Мурчик поводив хвостиком і старанно обнюхував килим.
Оля посунула подушку стільця. Пусто. Вони рушили до дивана. Мурчик стрибнув і заглянув за плед, а Оля підняла край пледа й покликала: "Капчику, де ти?" Так само тихо відповів Мурчик і потер голову об диван — але капчика звідти не витягли.
Потім вони вийшли на балкон. Сонце гріло квіти в горщиках і лоскотало щоки Олі. Вона заглянула за горщик, під стілець, під килимок. Нічого.
Кошеня повернулося назад у кімнату й село біля крісла. Оля підійшла ближче і почула тихеньке шурхотіння під подушкою.
Вона обережно підняла подушку й побачила куточок знайомої тканини. "Ось він!" — вигукнула Оля, і серце її забилося радісніше. Під подушкою лежав маленький, трохи припорошений, але цілий капчик.
Мурчик стрибнув їй на коліна і терся об ноги. Оля розсміялася й поцілувала свого пухнастого друга.
У ту ж мить увійшла мама. Вона побачила Олю з капчиком і ласкаво посміхнулася. "Потрібна допомога?" — запитала мама і ніжно натягла капчик на ішку маленької ніжки.
Усіх запросили до столу. Мама наливала тепле молоко у чашки, Мурчик влаштувався на стільчику поруч, а Оля сіла, дивлячись на свої обидва капчики — тепер уже на своїх місцях.
Сонце світило в вікно, у квартирі було тепло й спокійно. Оля гладила Мурчика й шепотіла: "Дякую, що ти був зі мною." Мурчик промуркотів у відповідь, і вони всі разом пили молоко та усміхалися.
