Вечоряло. Вітальня була в теплі лампи й м’якого світла. Софійка спорудила маленький будиночок з подушок і ковдри, а поруч носиком терся котик Мурчик. Він носився навколо, стрибав у кола і тихо муркотів, коли дівчинка плескала в долоні й сміялась.
Раптом Софійка завмерла й прислухалася.
— Ой, — прошептала вона. — Де моя шкарпетка?
Мурчик підняв голівку, знову замуркотів і стрибнув на стілець. Він заглянув під диван, понюхав темні щілини й машив хвостиком. Софійка подалася на карачки, а з кухні почулася мамин голос.
— Щось треба? — запитала мама й підходила.
Тато зазирнув у двері, і всі рушили на пошуки. Мама обережно піднімала подушки, тато підсував пуфик, а Софійка заглядала у кожну щілинку. Мурчик торкався лапкою до куточків і уважно дивився.
Першою знахідкою стала маленька крихта печива біля підніжжя дивана. Мурчик обнюхав її і потерся об ногу Софійки. Дівчинка посміхнулась.
— Щось тут хтось їв, — сказала мама. — Але це не шкарпетка.
Далі вони рушили на кухню. Тато заглянув у плетений кошик із тканинами й витягнув яскраву ганчірочку. Софійка притисла її до щоки.
— М'яка, — прошептала вона.
Мурчик тим часом повернувся з іншою знахідкою: маленькою машинкою. Він пригорнув її до лапи і покотив по підлозі, а машинка весело посипалася по килимку. Софійка підхопила її й покрутила в долонях.
Пошуки тривали. Вони заглядали під стільці, у корзини, за штори. Мурчик сів на килим і пристально дивився під шафу. Потім він тихо поліз під ліжко й довго нюхав.
— Мабуть, вона там, — сказав тато тихо, щоб не налякати котика.
Софійка міцно тримала ліхтарик. Мурчик спочатку обережно зирнув, а потім вистрибнув назад з маленькою шкарпеткою в зубах. Вона була трохи пом’ята, але чиста й знайома — саме та, яку Софійка загубила.
— Є! — вигукнула вона й підскочила. Дівчинка обережно взяла шкарпетку, притисла її до серця і поцілувала Мурчика у лобик.
Мама посміхнулась, тато погладив котика. Усі разом повернулись у вітальню. Мама налила тепле молоко у три маленькі горнятка. Софійка посадила Мурчика на коліна і вони разом пили молоко, сміялися й трималися за руки.
У кімнаті стало особливо тепло. Маленька пригода закінчилася ніжністю: шкарпетка повернулась, знахідки лежали поруч, а серця були повні радості й домашнього затишку.
