Ранок розгортався в садку під вікном хати. В кухні чути було тихий сміх і чарування ложок — уся родина готувала сніданок. На стежці після ранкової роси все блищало: тонка травинка, маленький листочок і ледве помітні черв’ячки бруньок.
Равлик прокинувся і повз на сніданок. Він не поспішав — його кроки були спокійні й рівні. Стежка була вузенька, а на ній лежали великі краплини, немов криштальні кульки. Кожна з них блистіла під сонцем.
Першу краплинку равлик обійшов дуже обережно. Він підняв вусики і прислухався до тихого шелесту літаючих павутинок. Другу краплинку обминув так само тихо, третю — ще обережніше. Кожен рух був повільний і впевнений.
На тонкій травинці сидів маленький жучок. Він притиснув лапки і дивився під ноги. "Ой, як мокро сьогодні", — прошепотів жучок.
Равлик підійшов ближче й привітався: "Доброго ранку". Жучок трохи злякався, а потім всміхнувся у відповідь. "Мені важко йти по таких краплях", — сказав він. Равлик оглянувся: поруч лежав великий сухий листок, трохи зігнутий у формі човника.
Равлик підсунув листок носиком до краю стежки й показав жучкові. "Зайди на листочок", — тихо порадив він. Жучок обережно поповз і розмістився посередині — було сухо і затишно.
Равлик штовхнув листок так, щоб він лежав через наймокріше місце. Потім поволі переступив на листок. Він відчував, як під ним хрумтить суха жилка, як краплини вже не заважають. Жучок слідом спокійно переходив по краю листка.
Дорогою равлик зустрічав ще кілька блискучих травинок і ніжно обходив кожну. Іноді зупинявся, піднімав вусики і вдихав пахощі мокрої землі. Сонце поволі підіймалось, і сад наповнювався теплом.
Нарешті равлик дістався до м’якенького листочка біля городу. Він ліг на нього і почав їсти — листочок був соковитий і ніжний. Жучок привітав його і полетів далі на іншу травинку.
Равлик поволі жував і посміхався. Сонячні краплини танули на зеленому листі, а стежка за його спиною залишалась тихою. Він відчув спокій і радість: повільно теж можна встигнути.
