У кухні ввечері було тепло від лампи, і повітря пахло хлібом і шкарлупками какао. Мама вже почала готувати, а Петрик захотів допомогти накрити стіл.
Він підвівся на носочки і взяв з підвіконня маленьку металеву ложечку. Вона тихо дзвеніла, коли він торкнувся її кінчиком пальця. Ложечка була прохолодна і трохи блищала — мов маленьке сонечко, що заглянуло у вікно.
Петрик обережно пішов до полиці. Там стояла керамічна чашка з ніжним візерунком. Хлопчик взяв її обома руками, притиснув до грудей, щоб не впустити. Чашка трохи нагрілася від маминих рук, і Петрик відчув її гладку поверхню під долонями.
Що ж зі серветкою? Він зиркнув на килимок, де спав щеня Рижик. Пухнасте тіло щеняти під час сну тихо дихало, і серветка лежала під його лапкою. Петрик пригорнувся до Рижика і прошепотів:
— Рижику, можна серветку, будь ласка?
Рижик повільно підняв лапку, ніби розуміючи, що хлопчик просить, і серветка ковзнула м’яко до його рук. Він похитнув хвостиком, і в очах у нього було тихо-задоволене світло.
Петрик ніс предмети по одному: спочатку ложечку, потім чашку, потім серветку. Кожен крок був уважним. Він йшов тихо, щоб не потривожити маму і не налякати Рижика. Іноді Петрик зупинявся, щоб краще ухопити чашку обома руками, іноді прислухався до того, як у каструлі тихо дзюрчить молоко.
Коли всі речі опинилися біля тарілки, Петрик підійшов до мами і тихенько спитав:
— Мамо, як краще поставити?
Мама посміхнулась і показала рукою:
— Ложечка праворуч, чашка трохи вище тарілки, серветка рівно покладена.
Петрик слухав і робив так, як показала мама. Він акуратно поклав ложечку праворуч, поставив чашку трохи над тарілкою і розгладив серветку долонею, щоб не було згинів. Заглянувши в ложечку, побачив маленький відблиск від лампи — і знову усміхнувся. Він тихо порахував: «одна, дві, три», щоб усе стало рівно.
Мама покликала: «Час пити какао!» Родина зігрілася теплим напоєм за столом. Петрик зробив ковток і відчув, як тепло розлилося в грудях. Рижик підсунувся і поклав голову йому на коліна. Хлопчик погладив щеня, і в кухні було тихо й добре. Петрик тихо пишався — він допоміг, і це зробило вечір особливим.
