Песик Лапчик тільки-но вийшов із ванни. Він струснув з вушок краплинки води, лапки ще блищали. У нього був маленький рушничок — теплий, м’який, але дуже вологий. Коли Лапчик намагався його тримати, рушничок весь час сповзав і падали клубочки води на підлогу.
Спочатку Лапчик вирішив нести рушничок у зубах. Він підібрав його і обережно рушив коридором. Підлога під ванною ще волога, і рушничок тихенько ковзав. Лапчик притис зуби сильніше — та рушничок знову вислизнув і впав поруч із лапками. Він трохи розгубився, але не втратив настрою.
Потім Лапчик обгорнув рушничок лапками навколо пузика. Він йшов повільно, наче крокував по льоду. Рушничок сповзав поволі вниз, від пузика до хвостика. Лапчик смикав лапками, ніби вмовляв рушничок залишитися, але він все одно сповз. Песик глянув на свій хвостик і лише посунувся далі.
Зрештою Лапчик сів і посадив рушничок собі на голову. Маленькі вушка стирчали з-під краю, а він сам тихо посміхався — це було смішно й трохи кумедно. Проте рушничок не любив стояти на голові довго; він знову скотився й упав біля лапок. Лапчик тихо реготнув і витер собі мордочку лапкою.
Коридор був теплий і світлий. Лапчик підійшов до дверей і ніжно постукав носиком. Мама чула його й одразу відчинила: у неї в руках були свіжі рушники. Лапчик підняв оченята і тихо прошепотів: «Мамо, допоможи, будь ласка». В очах виблискувала надія.
Мама усміхнулася і взяла рушничок. Вона повісила його на низенький гачок, так що Лапчику було зручно дотягтися лапкою. Потім вона лагідно витерла йому вушко, носик і теплі подушечки лапок. Після цього мама пригорнула його своїми долонями — тепло і безпечно. Рушничок спокійно висів на гачку, коридор ніжно світлів.
Лапчик притисся до мами й тихенько задоволено зітхнув. Він пильно понюхав її долоню, помружив очі й почав легенько посапувати. Мама заспівала тихеньку пісеньку, і Лапчик, зігрітий і сухий, заснув у маминих руках. Рушничок чекав на наступну ванну — охайний, підвішений і готовий служити своєму власникові.
