Ранок у кімнаті був тихий і теплий. Біля вікна стояв горщик з ромашкою, на ліжечку лежала пухка ковдра. На ковдрі миготів маленький сонячний зайчик — плямка світла, яка перескакувала то тут, то там, ніби гралася.
Кошеня Ласка прокинулася і підняла вушка. Вона важко поморгала й подивилася на плямку. Очі в Ласки блищали від цікавості. Зайчик застрибнув на ковдру, миттю перескочив на подушку — і Ласка обережно підповзла ближче.
Вона ніжно торкнулася сонячного зайчика лапкою. «Няв», — тихо пролунав її голос. Промінчик пересунувся й осів тепер на подушці, прямо біля м’якого ведмедика. Ласка обнюхала ведмедика й штовхнула його носиком. Ведмедик трохи покотився і зупинився, ніби погодився гратися.
Промінчик не затримувався довго. Він повільно ковзнув до пуфика біля вікна. Ласка підстрибнула, сіла на пуфик і тихенько нявкнула — так, ніби попросила: «Мамо, сюди!»
Мама почула тихий звук і підвелася з кухні. Малюк у ліжечку теж прокинувся і потягнув ручку до світла. Мама усміхнулася, взяла маля на руки і обережно підійшла до ліжечка, щоб не налякати.
Разом вони пішли за плямкою світла. Промінчик ковзав по підвіконню, лагідно торкався листочка ромашки і ніжно грів його, наче хотів, щоб квітка теж відчула тепло. Малюк сягав ручкою до сонячної плямки, мама йшла повільно, тримаючи його на грудях. Ласка бігала вперед, потім озиралася, щоб переконатися, що всі йдуть разом.
Промінчик зупинився на теплому пледі, що лежав на підвіконні. Там знайшлося місце для всіх. Ласка вмостилася поруч із ведмедиком, підгорнула хвостика й зручно витягла лапки. Малюк притулився до мами, мама ніжно пригорнула його і посміхнулася.
Ромашка тихо похитнулася від легенького вітру. Сонячний зайчик миготів на пледі й ніби трохи задрімав. Ласка тихо замуркотіла — пестлива, тепла пісенька для тих, хто поруч. Вони були разом, дихали рівно й спокійно. У кімнаті було зовсім затишно, і сонячне світло було мов теплий ковдрик, що зігріває всіх одразу.
