Під великим грибом жив маленький мишеня Пі-Пі. Він любив теплі промінчики сонця. Над лугом повзла легенька хмаринка, але промінчик усе одно торкнувся моху під грибом, і Пі-Пі відчув тепло на носику, тішливо посміхнувся.
Улюблена іграшка Пі-Пі — ведмедик на ім’я Бімбо. Він завжди був поруч у пригодах. Сьогодні Бімбо загубився. Пі-Пі обдивив траву, листочки й камінчики, але друга не знаходив.
Пі-Пі зустрів маленького жука на ім’я Гаврик. Він був привітний і усміхнений. “Привіт, мишенятко,” сказав Гаврик. “Що шукаєш?” “Бімбо,” відповів Пі-Пі. “Ходімо шукати разом,” запропонував Гаврик. Вони рушили повільно, плечем до плеча торкаючись моху.
Під час пошуку Пі-Пі помітив щось маленьке й цікаве під краєм гриба. Там лежав блискучий гудзик з яскравою крапкою. “Може, це від Бімбо?” подумав мишеня. “Додаймо гудзик до нашого пошуку!” — запропонував Гаврик.
Вони оглядали траву, під корінням та між листочками. Раптом із-під гриба з’явився ніжний шурхіт. Там, поруч із коренем, лежав Бімбо. Він трохи злякався, але радісно поглянув на друзів.
Пі-Пі підійшов до нього й обійняв його. “Я думав, що ти загубився назавжди,” прошепотів він. “Пробач, що налякав тебе.” Бімбо посміхнувся: “Хоча я трошки злякався, я хочу грати з тобою.”
— Тоді давайте грати разом, — запропонував Пі-Пі. — Гаврику, хочеш з нами пограти?
“З радістю!” відповів жук. Вони сіли під гриб і стали гратися: хто швидше збирататиме листя, хто знайде найкрасивіший камінчик, хто найніжніше посміхнеться.
Під час гри вони знайшли ще одну маленьку радість — краплю роси на листочку, що блищала, мов маленьке скло. “Оце цікаво!” — сказала Пі-Пі. Вони поділилися цією краплею з Бімбо.
Промінчик сонця став теплішим. Разом вони сиділи під грибом, сміялися і дивилися, як світло просочується між краплями роси. Гра тривала далі, а теплий дотик світла обіймав їх. І стало легко та добре — коли вони були разом.
