Кошеня Мурчик гуляє по хаті тихо-ніжно, немов боячись розбудити ранній вечір. Воно заходить на кухню й сідає біля столу. Погляд затримується на підлозі — там щось маленьке і блискуче лежить у куточку.
Мурчик простягає лапку й обережно торкається знахідки. Це маленький круглий ґудзик. Він тепло блищить у світлі лампи. Кошеня акуратно бере його в лапку і ніжно йде до крісла, де сидить мама.
«Мамо!» — тихо нявкає Мурчик і кладе ґудзик на мамині коліна. Мама посміхається, бере ґудзик і гладить Мурчика по білому груденьку.
«Який гарний», — каже вона. — «Де ж він загубився?»
Разом вони йдуть хатою шукати. Тато, що слухав у кімнаті, піднімається й приходить допомогти. Родина повільно обшукує найрізніші місця, розмовляючи тихими голосами, щоб не налякати вечір.
Спочатку заглядають у кошик з тканиною. Мама розгортає клаптики, перевіряє кишеньки. Там чисто й акуратно, але ґудзика немає.
Потім сідають на диван. Тато піднімає подушки, Мурчик стрибає поруч і ретельно нюхає м’яку щілину. Мурчик махає хвостиком, але й тут порожньо.
Далі — пральна корзина в коридорі. Там лежать рукавички й рушники. Мама бере в руки кожну річ — одне за одним. Тато пропонує: «А може, загляньмо до бабусі?» Мурчик слухняно підводиться й веде їх до кімнати бабусі.
Бабуся сидить у кріслі й в’яже. Коли Мурчик показує їй ґудзик, бабуся посміхається й підтягує светр ближче до світла. На переді светра справді видно порожнє місце, де мав бути ґудзик.
«Ось де він був», — каже бабуся ніжно і гладить тканину. Вона віддає светр мамі.
Мама сідає з голкою й ниткою. Вона акуратно пришиває ґудзик на місце — кілька тихих стібків, і все міцно тримається. Коли мама підносить светр до світла, він знову виглядає доглянутим і теплим.
Усі радіють. Бабуся тихо сміється, тато обіймає маму, а Мурчик кружляє між їхніми ногами, щасливо нявкає. Мама відламує маленький шматочок печива й дає його Мурчику. Він нюхає, бере лапкою і дружньо їсть.
Вечір сідає в кімнаті. Вони сідають разом у кріслі: бабусин светр у маминих руках, тато поруч, Мурчик холодонько притиснувся до їхніх колін і тихесенько муркоче. Так тепло й тихо закінчується їхній день — з ґудзиком на місці, з печивом і з обіймами.
