Маленький кролик Ралько сидів за кухонним столом. Мама поставила перед ним глибоку мисочку з супом. Над нею піднімалася легка пара, і в кухні пахло теплою вечерею.
Ралько дивився на ложечку. Він дуже хотів їсти. Підняв ложку, подув і пошепки порахував: «одна…» Ложечка трохи прохолола, але мисочка все ще була гаряча.
Мама тихо наспівувала коротку пісеньку: «лю-лю, не спіши». Голос її був м’який, як ковдра. Ралько слухав і підспівував ковтками звуків.
Він подув ще раз: «дві… три…» Дме повільно, ніби вітром над річкою. Потім ніжно торкнувся краю мисочки пальчиком — і відскочив: ще гарячо.
Ралько вийшов з-за столу й пішов за серветкою. Підійшов до кошика з хлібом, заглянув під стіл — і побачив маленьку мишку, що принишкло в куточку. Вона була зовсім крихітна і трішки змерзла.
«Можна крихту?» — тихо спитала мишка.
Ралько посміхнувся і обережно відірвав шматочок хліба з кошика. «Тримай», — сказав він і простягнув її гості.
Мишка тихо поцокотіла зубками і сказала: «Дякую». Вона з’їла крихту, підняла вушка і задоволено помахала лапкою. Потім потихеньку побігла собі далі, щаслива.
Ралько повернувся до столу. Він знову подув на ложечку і порахував довше: «одна, дві, три, чотири, п’ять». Цього разу дмухав довше й обережніше. Коли ще раз доторкнувся пальчиком до краю мисочки, тепло стало приємним — не гаряче, а зовсім тепле.
Він узяв ложку. Перший ковток був ніжний і смачний. Суп нагрівав серце, а Ралько їв спокійно й радісно, смакуючи кожну ложечку. Мама сиділа поруч і усміхалася. Вона погладила Ралька по голівці і тихо прошепотіла: «Молодець».
Коли мисочка спустіла, Ралько витер губи серветкою. У молитві вечора кухня була тепла, тиха і добра. Він обійняв маму, подивився у вікно, де маленька мишка ще раз заглянула з-під підвіконня — і рушив готуватися до сну з теплом у грудях.
