На теплій піщаній пляжі біля моря живе маленька лялька. У неї є м’яка щітка та крапелька пасти. Вона любить чистити зуби прямо на піску, слухаючи шум хвиль. Хвиля шепоче, а лялька уважно чистить зуби, рахуючи: раз, два, три.
Під пальмою живе її друг — котик Мурчик. Він пухнастий і смішний, з милими вусиками. «Хочеш чистити зубки разом?» питає він. «З радістю!» відповідає лялька. Вони ставлять щітку на піск і починають чистити: лялька рухає щіткою вгору, котик — вниз.
Небо поступово стає сірим. З моря з'являються хмаринки, і раптом підійшов дощик. Дощ стукає по піску, бризки лопаються у мушлях. Лялька зупиняється. «Дощ іде, слухаймо маму: знайди тінь,» шепоче вона. Мурчик киває: «Підійдемо під пальму.»
Вони мчать під велике листя. Пісок під ногами стає мокрим, щітка ковзає, паста ллється. Лялька сумнівається, чи встигне довести зуби до блиску. Але вони не зупиняються. Мурчик бачить великий зелений лист, що лежав поруч. «Ось він!» — каже він. Разом вони розкривають лист над щіткою, створюючи маленький дах. Лялька продовжує чистити під тіньою, а дощик послаблює свій удар.
Після кількох хвилин дощик перестав. Сонце знову засяяло. Вони завершують полоскання, і блиск зубів знову з'являється. «Гарно!» — шепоче лялька. «Ми зробили це разом.» Мурчик посміхається: «І ми слухали мамину пораду.» Лялька згадує: «Мама казала: якщо буде дощик, знайди тінь і не дозволяй перешкоді зіпсувати зуби.» Вона відчуває тепло цих слів.
Повертаючись додому, вони тримаються за лапки. «Слухати батьків — це добре,» тихо каже лялька. Вони йдуть повільно, радісні від щирих зусиль і від того, що зуби чисті, а серце спокійне.
