Дощ ішов тихо, мов маленькі подаруночки, що падають з неба. Дівчинка шукала притулок від зливи і знайшла його біля берега теплого струмочка. Вода блищала, мов срібло, а листя над головою створювало м’який затінок. Тут було затишно й тепло, і дівчинка відчула, як страх повільно відступає, коли струмочок лагідно шепотів їй у вухо.
З темного куща раптом злегка зшурхотіло листя. Спочатку дівчинка злякалася: темна тінь між гілками металася так швидко. Але з-за куща вийшов зайчик: його вуха торкалися повітря, мов два маленькі парусники. «Не бійся», прошепотів він. «Ми тут, щоб бути з тобою.» За ним виглянула маленька лисичка; носик її торкнувся повітря, ніби сонце, що проглянуло крізь хмари. «Разом легше пройти повз темний кущик», сказала вона.
Так вони стали поряд із дівчинкою. Вони не просили її бігти; вони були поруч поглядами й кроками. «Мені трохи страшно», сказала дівчинка. «Тепер ти не одна. Ми йдемо повільно; ми підтримуємо тебе.» Лисичка підморгнула: «Поглядай, світло вже підступає звідси, за кущем.»
Повільно вони обійшли кущик, і попереду з’явилась маленька горбиста поляна. Повітря стало теплішим, дихати стало легше. У дівчинки в сумці було маленьке горнятко, а всередині — ложка каші, яку мама зварила раніше. «Я їм кашу, коли мені холодно», думала вона, згадуючи мамині слова. Вона відчинила горнятко і сміливо взяла першу ложку.
«Кашу треба їсти», сказав зайчик із усмішкою. «Каша зігріє тіло, а сміливість прийде з теплом у животі.» Дівчинка повільно смакувала, і кожен ковток дарував їй тепло. Лисичка сіла поруч, а зайчик доторкнувся носиком до її руки. Вони були разом, і відчуття безпеки зростало з кожним шматочком.
Кашу трохи зігріла серце, і дихання стало легшим. Дощ стихав, а між хмарами прослизало сонячне світло. Над лісом розлоглася ніжна дуга світла. Разом вони рушили далі по прямій доріжці до теплої смуги струмочка. Дівчинка відчула радість: вона не лише подолала страх, а й знайшла друзів, які підтримують її.
У квітучій траві пташиний спів звучав дзвінко. Дівчинка подякувала зайчику та лисичці за компанію й поділилася з ними залишками каші. Разом вони сміялися, ділячи теплі хвилини радості після дощу. У тиші струмок шепотів їй: «Каша була зустріччю з добротою.» І дівчинка відчула, як у її серці розквітає сміливість — від теплої ложки каші та дружнього слова друзів.
