У маленькому дворі біля шкілки кожен ранок починався лагідно. Сонце вилазило з-за дахів, струсило росу з трави, а з яблунь ледь чутно капало. Тут жили хлопчик Тарас і його песик Жук. Вони встигали найпершими: Тарас надягає свої старі гумові чобітки, бере граблі і лійку, а Жук бігає біля ніг і носить у зубах щось маленьке — мотузку, м’яку іграшку чи стару щітку для підстилки під лавкою.
Щоденна робота у них була простою і радше приємною. Тарас згрібав опале листя в акуратні купки, щоб воно не заважало доріжці, а потім розкладав його біля кущів як теплу ковдру для землі. Він поливав квіти в кашпо, притискаючи носик лійки до коренів, щоб ніжні стеблинки не зламались. Жук підстрибував і штовхав носом маленьке відерце, коли треба було принести ще води. Коли хтось з сусідів проходив повз, вони завжди кивали: «Добрий ранок!» — і у відповідь лунало привітання.
Одного дня після прогулянки по двору з’явилася бабуся з верхнього під’їзду. Вона тримала в руках дві важкі сумки з покупками. На її плечах лежала втома, але очі були добрі і уважні. «Чи не підкажете мені, де найкоротша стежка до моїх сходів?» — запитала вона й зітхнула. Тарас сам кроком підійшов, похитав головою і простягнув руку. «Ми допоможемо, бабусю!» — сказав він. Жук поклав голову на її коліна, ніби підбадьорення.
Вони піднімали сумки по сходах, смішно пригинаючись на кожній сходинці. Тарас тримав одну сумку, Жук притиснув іншу зубами, а бабуся сміялась і казала: «Ох, які ви помічники!» У кухні вони розкладали хліб, молоко, яблука. Бабуся відклала банку домашнього варення і дістала маленькі тарілочки. «Завтра вам дам пиріжка», — пообіцяла вона, і у Тараса одразу зацікавилися вуста. Жук весело заґавкав, ніби погоджуючись.
На зворотному шляху раптом почався короткий дощ. Тривалих хмар не було, тільки маленька злива, яка змочила доріжки і підняла запах землі. Коли пакет з овочами випав з рук сусідки і покотився по мокрій плитці, Тарас не розгубився: він підбіг і вхопив пакет за ручку, Жук схопив інший пакет і приніс до їхнього порогу. Вони обережно перевірили, чи не потерпли помідори і морква, і побачили, що все ціле. Бабуся похвалила їх: «Ви такі ретельні!» — і їй стало тепло на душі, бо поруч були добрі руки.
Після тієї пригоди Тарас задумався. До вечора у нього в голові крутилася думка: а що, як зібрати всіх разом і привести двір у порядок? Наступного дня він намалював кілька папірців і повісив їх на дверях. На них було коротко й ясно: «Запрошуємо всіх на суботній день догляду за подвір’ям. Приносіть граблі, лійки й гарний настрій!» Жук допомагав: бігав туди-сюди і приносив черевички Тараса, мовби хотів показати, що готовий.
У суботу двір наповнився голосами. Маленькі і дорослі руки з’явилися з усіх боків. Хтось приніс граблі, хтось — відерця і садові ножички. Діти робили купи листя, поки бабусі з сусідніх квартир саджали нові квіти у кашпо. Хтось підмітав доріжки, інші посадили розсаду в маленькі кишеньки під вікнами. Бабуся, якій раніше допомогли, поставила великий чайник і принесла тарелі зі шматочками пирогів. Діти смакували пиріг і ділилися історіями про свої ігри, а песик Жук бігав навколо та весело вертів хвостом.
Під кінець дня двір виглядав зовсім іншим: квіти блищали чистими листочками, доріжки були акуратні, а на лавках — теплі підстилки. Від сміху та розмов повітря здавалося легшим. Коли сонце почало хилитися за край даху, всі сідали на лавки і пили чай. Бабуся обійняла Тараса за плечі, а він відчув, як всередині нього виросло щось тепле, неначе маленьке сонечко. «Дякуємо, що зібрали нас усіх», — прошепотіла вона.
Того вечора Тарас і Жук ще довго сиділи на порозі свого будинку. Жук положив голову на коліна хлопчика, а Тарас погладив його по м’якій шерсті. У дворі було тихо: лишень далеко вулицею ледь чутно профілило таксі, а вікна сусідів випромінювали тепле світло. Мама виглянула з кухонного вікна і махнула рукою: «Добраніч, мої маленькі помічники». Тарас усміхнувся і відповів у темряву: «Добраніч, мамо», — потім тихо додав до Жука: «Завтра знову новий ранок, будемо доглядати наш двір». Песик тихенько загукав, як на підтвердження, і між ними повисла тиха, міцна злагода — день, наповнений працею й добром, завершився теплою близькістю.
